• Головна
  • |
  • Інформаційний бюлетень
  • |
  • FAQ
  • |
  • карта сайту
  • Про програму
  • Білорусь
  • Росія
  • Україна
  • Обличчя програми
  • Матеріали
  • Актуальне
  • ДОКТОР ГАРАЛЬД БРАУН

    ДОКТОР ГАРАЛЬД БРАУН

    Bookmark and Share

    КОЛИШНІЙ ДЕРЖСЕКРЕТАР НІМЕЧЧИНИ, ГОЛОВА ОПІКУНСЬКОЇ РАДИ ФОНДУ "ПАМ'ЯТЬ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І МАЙБУТНЄ" (EVZ) З ЛІТА 2017

     

    Влітку 2017 року, канцлер Ангела Меркель призначила Вас Головою Опікунської ради Фонду. Що це означає для Фонду, коли на таку позицію призначають відомого німецького дипломата, постійного представника Німеччини в ООН в Нью-Йорку, віце-президента Генеральної Асамблеї ООН?

    Д-р Браун: Робота Фонду EVZ базується на законі, в якому він названий „федеральним фондом“. Це означає, що Фонд перебуває під контролем федерального уряду. Закон стверджує, що Фонд є самостійним у визначенні своїх завдань. З цією метою Бундесканцлер призначає Голову Фонду і його заступника. Головою Опікунської ради Фонду завжди є колишній представник уряду. Два моїх попередники були держсекретарями, як і я, а заступником Голови традиційно є представник німецької економіки, оскільки активи Фонду були наповнені як урядом, так і бізнесом.

    У цьому сенсі моє призначення продовжує традицію і не означає жодних принципових змін. Звичайно, у мене є ідеї, що стосуються майбутнього Фонду, які я обговорюю з Виконавчим комітетом та членами Міжнародної опікунської ради, а також з двома директорами Фонду д-ром Еберхардтом і д-ром Кілгером. Перше засідання під моїм керівництвом відбулося 7 грудня 2017.

    Що входить до кола Ваших обов’язків?

    Д-р Браун: Пан Еберхардт є директором Фонду, що англійською мовою називається CEO (Chief Executive Officer), а німецькою -- Geschäftsführer, тобто він разом із cодиректором д-ром Кільгером відповідає за повсякденне управління і отримує фіксовану зарплатню. Моя робота – на добровільних засадах. Я не працюю у фонді щодня, але я готую засідання Міжнародної ради опікунів разом із Радою директорів. До складу Ради опікунів входять високопоставлені представники країн, що постраждали від примусової і рабської праці, а також представники установ, що брали участь у створенні Фонду. І моя задача разом із Опікунською радою -- визначити основні напрямки діяльності Фонду і прийняти рішення про просування проектів, запропонованих керівництвом Фонду.

    Які першочергові цілі Ви вважаєте актуальними для Фонду сьогодні?

    Д-р Браун: Компенсаційні виплати переважно завершено. Ми не хочемо забувати про аспект пам'яті, але робота над пам'яттю уже не буде в центрі роботи Фонду, як це було, коли чисельні жертви першого покоління отримували компенсації та іншу допомогу. Це означає, що на перший план вийдуть інші аспекти Фонду, а саме відповідальність за нашу історію і проекти, спрямовані у майбутнє, на те, щоб передати новим поколінням пам'ять і відповідальність. Таким чином, ці аспекти – відповідальність і майьутнє – ми хочемо поставити в центр майбутньої роботи Фонду. І в цьому напрямку я буду продовжувати обмінюватися думками з членами Ради опікунів, з Правлінням і з співробітниками Фонду.

    Якою є історія Ваших стосунків з Фондом «Пам'ять, відповідальність  і майбутнє» (EVZ)?

    Д-р Браун: Мій перший контакт з Фондом EVZ, а точніше, зі створенням Фонду EVZ відноситься до періоду між 1997 і 2002 роками, коли я очолював політичний відділ Посольства Німеччини у Вашингтоні. З 1999 року американські адвокати жертв примусової праці подавали позови до різних судів США проти німецьких підприємців з вимогами відшкодувань за примусову працю.

    Як уряд Німеччини, так і американський уряд були зацікавлені в тому, щоб не родглядати ці випадки індивідуально, а прийти до спільного справедливого рішення всіх таких випадків. Саме тому почалися переговори, переважно у Вашингтоні, між посадовими особами американського уряду, колишніми жертвами нацизму, адвокатами жертв і урядом Німеччини, а також представниками німецьких компаній, які використовували примусову працю під час Другої світової війни. Ці переговори тривали близько року, були дуже складними, і призвели до міжурядової угоди, в якій ФРН і задіяні підприємства зібрали загалом 10 мільярдів німецьких марок, по 5 мільярдів марок від кожної сторони. З іншого боку, уряд США взяв на себе відповідальність за мирне і законне розв'язання питання, зобов'язавшись не приймати індивідуальні позови та не вести касаційних процедур у США. Такі процедури з екстериторіальним ефектом дійсно можливі тільки в США, і, таким чином, це стало останнім штрихом, що забезпечив закон, порядок і захист досьогодні і на майбутнє.

    Було досить складно змусити німецькі підприємтва сплачувати свої внески в активи Фонду. Заслуговує особливого визнання пан г-н Генц, колишній фінансовий директор Мерседес-Бенц, який зробив колосальну роботу, щоб переконати різні компанії зробити це. Таким чином, у Фонд EVZ було вкладено 5 мільярдів німецьких марок. Величезним був внесок покійного колишнього міністра економіки Німеччини Графа Ламбсдорфа, який успішно провів переговори від імені федерального уряду і чимало зробив для того, щоб фонд було наповнено і кошти федерального бюджету і бізнесу було виплачено.

    Наскільки тема націонал-соціалізму і історичної відповідальності актуальна сьогодні в Німеччині?

    Д-р Браун: Покоління, яке несе відповідальність в Німеччині сьогодні, більше не має живої пам'яті про часи націонал-соціалізму. Тому що найстарші з нас, такі, як я, народилися вже після війни. Але навіть якщо ми не відчуваємо особистої провини за те, що відбулося у ХХ столітті в ім'я Німеччини, ми повинні відчувати відповідальність за це. А відповідальність також означає дію. Для мене така дія – це вивчення пам'яті і передача історичного досвіду нинішнім і майбутні поколінням в Німеччині, за межами Німеччини в Європі, а також в інших країнах світу. Досвіду про те, які виникають загрози, коли тоталітарні і нелюдські ідеології захоплюють владу і, залишаючись безкарними, серйозно порушують права людини.

    Це означає, що для нас, німців, відповідальність за свою історію залишається актуальною. Для мене це також відповідальність за майбутнє Німеччини, а також за межами Німеччини на прикладі Німеччини.

    Какое Ваше личное отношение к теме национал-социализма?  

    Д-р Браун: Если говорить обо мне, то я родился в 1952 году, мои родители родились в 1929 и 1930 годах. До конца Второй мировой войны они были детьми. Я никогда не знал своего деда по материнской линии, который умер в 1929 году за два месяца до того, как родилась моя мать. Мой дед по отцу не воевал, потому что он был болен. Это означает, что я принадлежу к семье, (а также к поколению) которая не участвовала в зверствах национал-социализма. Тем не менее, меня всегда интересовала немецкая история XX века, потому что история имеет последствия. Когда я был ребенком, то видел разрушенные города в Западной Германии. В Восточной Германии разрушенные города и руины я видел даже тогда, когда стал взрослым. Я путешествовал по Европе, видел разрушения в Украине, в России. Будучи в Вене, я видел, что исторические здания были полностью перестроены, потому что во время Второй мировой войны они были разрушены. Также я встретил много людей, чьи души были уничтожены ужасными событиями Второй мировой войны в Европе. Исходя из этого опыта, я считаю, что наша ответственность продолжается. И эта наша ответственность – не только как немцев, но и как европейцев, и как образованных людей, которые должны сохранять и осмысливать эти примеры истории, а также делать из них правильные выводы для будущего.

    Я был активным в посольстве Германии в Вашингтоне в конце 90-х годов, когда были проведены переговоры, которые привели к созданию фонда. Еще в студенческие времена я, как стипендиат Института Лео Бэка, жил в США в еврейской семье. Они познакомили меня с историей своей семьи. Их мать пережила Холокост, а отец был родом из русской иммигрантской семьи, которая не пострадала от Холокоста.

    Моя жена изучала русский язык в гимназии и во время учебы в университете. В молодости она ездила в Советский Союз, где общалась с жертвами и пережившими Великую Отечественную войну. Таким образом, мы как семья развили в себе ощущение истории, направленное в будущее, которое я пытаюсь привнести в работу Фонда EVZ. И это моя мотивация, благодаря которой я с радостью принял назначение Федеральным канцлером на должность председателя Попечительского совета.

    Если же говорить о личном опыте, то еще ребенком я обнаружил свидетельства принудительного труда. Мои родители жили в бывшем фабричном здании перед воротами большой фабрики Мерседес-Бенц в Зиндельфингене, где я родился, недалеко от Штутгарта. У всех арендаторов этих рабочих домов были небольшие садовые участки, разделенные низкой цементной кладкой. В детстве это для меня ничего не значило, но, вспоминая об этом сегодня, как взрослый, я понимаю, что эти маленькие стены - это фундаменты лагеря, бараков. Перед фабрикой Мерседес-Бенц, где я вырос через много лет после Второй мировой войны, в 1940-х годах был принудительный трудовой лагерь. Люди были вынуждены там жить в ужасных условиях. Таким людям Фонд EVZ позже выплатил номинальные компенсации за пережитые страданий, а их воспоминания Фонд хочет сберечь для будущего.

    Как Вы объясняли своим детям феномен нацизма? Это не было легко?

    Д-р Браун: Нет, это было легко. Потому что это тема немецкой истории, которая затрагивает и моих детей, и меня. Как я уже сказал, я родился после войны, мои дети намного позже, также после войны. Для нас, для наших поколений, это важная часть истории, но это все же прошлое, история.

    Мои родители научили меня брать на себя ответственность за историю Германии, так же и мы попытались передать это нашим детям. Мы с детьми посетили музеи Холокоста, были в Аушвице, когда ездили в Краков, в Заксенхаузене, когда впервые приехали в Берлин. И каждый раз мы с женой разговаривали с детьми об этом, дети задавали вопросы. Я думаю, что это должно быть само собой разумеющимся для немецкой семьи.

    Я считаю, что преступления не совершаются коллективно. Преступления совершаются индивидуально. И чувство вины индивидуально. Ответственность коллективна, но чувство вины индивидуально.

    Вы работали с Гансом-Дитрихом Геншером, который воевал во время Второй мировой. Рассказывал ли он об этом?  

    Д-р Браун: Да. В качестве молодого дипломата меня перевели на работу в офис министерства иностранных дел. Это было, когда я вернулся из Бурунди, незадолго до того, как Ганс-Дитрих Геншер ушел с поста министра иностранных дел. Но он остался депутатом Бундестага и его офис был в Бундестаге, а не в министерстве иностранных дел, хотя и с некоторыми сотрудниками из министерства иностранных дел. Я руководил этим офисом и много путешествовал с Гансом-Дитрихом Геншером за границей, но также и по Германии. Это было в 1992-1995 годах, стена пала не так давно, немецкое единство было еще свежо. Ганс-Дитрих Геншер был родом из Саксонии-Анхальт, из Галле-ан-дер-Заале, и много путешествовал по Восточной Германии, чтобы подбодрить людей после объединения Германии. Я сопровождал его во многих из этих поездок.

    Как-то у нас оставалось немного времени возле Галле, он отвел меня на поле и показал углубления в земле: «Эти углубления были позициями зенитных орудиями, которые я помогал рыть». Ганс-Дитрих Геншер был призван в последние месяцы войны в возрасте 18 лет в качестве помощника в подразделениях противоракетной обороны. И поэтому он выкапывал эти защитные позиции и сидел там ночью. Когда бомбы союзников летели в Восточную Германию, уничтожали Дрезден, он просто пытался защитить то, что он должен был защищать в конце этой бессмысленной войны. Затем он рассказал мне, как он шел пешком из района Галле до Эльбы в 1945 году, чтобы пересечь Эльбу на запад, попасть в американскую зону и избежать советского плена. Ганс-Дитрих Геншер шел через узкий мост из досок через реку Эльба, а в нескольких километрах за ним приближалась советская армия.

    Но его обвинили в принадлежности к нацистской партии. К середине 40-х годов все помощники подразделений противоракетной обороны длинным списком были причислены к национал-социалистической партии. Их никто не спрашивал, хотят ли они этого. Партия хотела установить контроль над молодежью. Так мне рассказал Ганс-Дитрих Геншер, и мне кажется, его утверждение о том, что он никогда не подавал заявку на членство в партии, заслуживают доверия. Но он не мог отрицать, что номинально он был членом партии в течение нескольких месяцев.

    Он много рассказывал мне о своей юности во времена Третьего Рейха, затем в ГДР, и позже в качестве немецкого политика. Для Ганса-Дитриха Геншера тема ответственности всегда стояла на переднем плане. Он видел, что из истории Германии вырастает ответственность, которая должна охватить всю Европу. И он представлял Германию, как нацию, которая привносит элемент ответственности в европейскую историю народов.

    Ваша первая поездка после назначения Председателем Попечительского совета Фонда EVZ – посещение Украины. Почему?  

    Д-р Браун: На этот вопрос легко ответить. Географически Фонд имеет две приоритетные страны, это связано с масштабом и тяжестью принудительного и рабского труда. Этими двумя странами являются Польша и Украина. Я живу частично в Берлине, оттуда очень близко к Польше. Я бывал в Польше и знаю ее лучше, чем Украину. Это была моя просьба: из числа государств, с которыми Фонд работает, в первую очередь посетить Украину. Сейчас представилась возможность во время этого визита совместить посещение проектов и встречи с членами Попечительского совета с приглашением принять участие в международной конференции, которая состоится в Киеве в эти выходные.